Справа № 462/7515/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 липня 2019 року Залізничний районний суд м.Львова у складі:

головуючого – судді Палюх Н.М.

при секретарі Зубрицькій О.М.

з участю представника позивача – ОСОБА_1 , представників відповідачів – Ганущин М ОСОБА_2 В., Антонюк І.В. , Гудової О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у місті Львові цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Акціонерного Товариства «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання договору купівлі-продажу майнових прав недійсним,

в с т а н о в и в:

Позивачка ОСОБА_3 27 листопада 2018 року звернулася у суд з позовом до відповідачів про визнання договору № 799/к купівлі-продажу майнових прав від 28 вересня 2018 року, укладеного між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 , недійсним. Свої позовні вимоги обгрунтовує тим, що 10 жовтня 2006 року між нею та ВАТ «Кредитпомбанк» було укладенено кредитний договір №06/18/06-НВ, за яким вона отримала кредит в розмірі 330000 доларів США та зобов`язувалася повернути кредит разом з відсотками до 9 жовтня 2016 року. З метою забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між нею та ВАТ «Кредитпомбанк» було укладено та зареєстровано договір іпотеки №13/18/101/06-НВ на належну їй на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Згодом її було повідомлено, що 26.06.2013 року укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу прав вимоги між ПАТ «Кредитпомбанк» та ПАТ «Дельта Банк», згідо якого новим кредитором (стороною) в кредитному договорі №06/18/06-НВ від 10 жовтня 2006 року та договорі іпотеки №13/18/101/06-НВ від 10 жовтня 20016 року став ПАТ «Дельта Банк». Усі взяті на себе зобов`язання за кредитним договором вона виконувала, як на користь старого, так і на користь нового кредитора – ПАТ «Дельта Банк». Листом від 1 жовтня 2018 року її було повідомлено, що ПАТ «Дельта Банк» уклав з фізичною особою ОСОБА_4 договір купівлі-продажу майнових прав № 799/к від 28 вересня 2018 року. За вказаним договором ОСОБА_4 , як фізична особа, набув право вимоги до неї за вказаними кредитним та іпотечним договорами. Вважає, що укладений договір про купівлі-продажу майнових від 28 вересня 2018 року прав є недійсним, оскільки законодавцем в статті 1054 ЦК України визначено перелік осіб, які можуть бути кредитодавцями в кредитних правовідносинах, зокрема такими є банк або інша фінансова установа, тобто виключно юридичні особи і цей перелік є вичерпним. Крім цього, у випадках передачі банком права вимоги за кредитними зобов`язаннями іншій фінансовій установі, нотаріус має право посвідчити договір відступлення права вимоги за іпотечним договором. Однак, нотаріус не має жодних правових підстав для посвідчення договору відступлення права вимоги за іпотечним договором на користь фізичної особи. Також зазначає, що правочин, на підставі якого виникли зобов`язання між нею та ПАТ «Кредитпомбанк», а також правочин між ПАТ «Кредитпомбанк» та ПАТ «Дельта Банк», є нотаріально посвідченими, а тому всі наступні договори, в яких відбувається заміна кредитора також підлягають обов`язковому нотаріальному посвідченню. Разом з тим, в супереч вимогам ст.513 ЦК України оспорюваний договір про купівлі-продажу майнових прав від 28 вересня 2018 року нотаріально не посвідчений, що відповідно до ст.203, 215 ЦК України є підставою його недійсності. Таким чином, оспорюваний договір купівлі-продажу майнових прав грубо порушує цивільне законодавство, а також її законні права та інтереси. За наведених обставин просить на визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав від 28 вересня 2018 року № 799/к грубо з моменту його вчинення на підставі ст.ст.203, 215, 513, 1054 ЦК України.

В судовому засіданні представник позивачки позов підтримав, надав пояснення аналогічні наведеним у позовній заяві та просить позов задовольнити.

Представники відповідачів ОСОБА_4 , АТ «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб в судовому засіданні позову не визнали, надали пояснення аналогічні наведеним у відзивах на позовні заяви та додатково зазначили, що з жовтня 2015 року ПАТ «Дельта Банк» перебуває в процедурі ліквідації. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у порядку, передбаченим Законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» здійснює процедуру виведення неплатоспроможних банків з ринку, в тому числі шляхом здійснення тичасової адміністрації та ліквідацію банків, організовує відчуження активів і зобов`язань неплатоспроможного банку. Рішенням комітету Фонду від 28 березня 2018 року №803 «Про затвердження умов продажу активів ПАТ «Дельта Банк» визначено, що підлягає продажу на відкритих торгах шляхом проведення відкритих торгів із використанням електронної торгової системи права вимоги за кредитним договором від 10.10.2006 року, укладеного із ОСОБА_3 , із забезпеченням. Так, 07 вересня 2018 року було проведено публічні електронні торги з продажу вимоги за кредитним договором №06/18/06-НВ від 10 жовтня 2006 року, переможцем на яких встав ОСОБА_5 . Публічні електронні торги були проведені з дотриманням вимог Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються та Регламенту роботи електронної торгової системи для проведення електронного аукціону. Відповідно до протоколу електронних торгів від 07 вересня 2018 року між банком та переможцем ОСОБА_5 28 вересня 2018 року укладено договір купівлі-продажу майнових прав №799/К, при цьому умови такого договору не містять ознак факторингу. Між тим, позивачкою та її представником не доведено порушення законних прав та інтересів позивачки в результаті укладення оспорюваного правочину. Просять в позові відмовити.

Заслухавши пояснення учасників процессу, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов до задоволення не підлягає з наступних підстав.

Судом встановлено, що 10 жовтня 2006 року між ВАТ «Кредитпомбанк» та ОСОБА_3 було укладенено кредитний договір №06/18/06-НВ, згідно з яким ОСОБА_3 отримала кредит в розмірі 33000 доларів США, на купівлю нерухомості – квартири АДРЕСА_1 , строком до 9 жовтня 2026 року.

На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 10 жовтня 2006 між ВАТ «Кредитпомбанк» та ОСОБА_3 укладений договір іпотеки №13/18/101/06-НВ, відповідно до якого ОСОБА_3 надала банку в іпотеку квартиру АДРЕСА_1 . В подальшому на підставі договору купівлі-продажу прав вимоги ВАТ «Кредитпромбанк» замінений новим кредитором ПАТ «Дельта Банк».

28 вересня 2018 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу майнових прав №799/К , за яким ПАТ «Дельта Банк» передало у власність ОСОБА_4 майнові права, які виникли та можуть виникнути у майбутньому та які включають право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів, що виникли з кредитного договору №06/18/06-НВ від 10 жовтня 2006 року та іпотечного договору №13/18/101/06-НВ від 10 жовтня 2006 року, укладених між ВАТ «Кредитпомбанк» та ОСОБА_3 , загальна забогованість за договором на дату купівлі-продажу майнових прав становить 945069,10 грн.

Підставою для укладення договору стала перемога ОСОБА_4 на електронному аукціоні щодо продажу майновий прав, активів АТ «Дельта Банк» від 7 вересня .2018 року, відповідно до рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 28 березня 2018 року №803 «Про затвердження умов продажу активів ПАТ «Дельта Банк». Зазначений електронний аукціон відбувся в межах процедури ліквідації АТ «Дельта Банк». Грошові кошти за укладеним договором купівлі-продажу майнових прав №799/К 28 вересня 2018 року в сумі 170000 грн. були сплачені покупцем ОСОБА_4

Цього ж дня між ПАТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 було укладено нотаріально посвідчений договір відступлення права вимоги за іпотечним договором №13/18/101/06-НВ від 10 жовтня 2006 року , за яким ПАТ «Дельта Банк» передало ОСОБА_4 право вимоги за вказаним іпотечним договором, укладеним між ВАТ «Кредитпомбанк» та ОСОБА_3 .

Позивач у своїй позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу майнових прав №799/К, укладений 28 вересня 2018 року між АТ «Дельта Банк» та ОСОБА_4 , у відповідності до вимог ч. 1 ст. 203, 215, 1054 ЦК України

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини,на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень

Частина 3 статті 6 ЦК України визначає, що сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, проте не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Норму статті 6 ЦК України розкриває стаття 627 цього Кодексу, в якій зазначено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (частина перша статті 638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Зазначені положення узгоджуються з нормами частини першої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України, відповідно до яких підставою недійсності правочинів є суперечність їх актам цивільного законодавства.

За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Нікчемний правочин є недійсним у силу прямої вказівки закону за фактом наявності певної умови (обставини). Натомість оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому, оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки, в залежності від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

Разом з тим розділ І книги п`ятої ЦК України регулює загальні положення про зобов`язання, зокрема положення щодо сторін у зобов`язанні.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор (частина 1 статті 510 ЦК України ).

Згідно статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність», факторинг — це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів.

У статті 350 Господарського кодексу України факторинг визначений як передання чи зобов`язання банку передати грошові кошти за плату в розпорядження іншої сторони, яка відступає або зобов`язується відступити банку своє право грошової вимоги до третьої сторони.

       Відповідно до ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16 (провадження № 12-97гс18), договір факторингу є правочином, який характеризується тим, що: а) йому притаманний специфічний суб`єктний склад (клієнт — фізична чи юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності, фактор — банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати фінансові, в тому числі факторингові операції, та боржник — набувач послуг чи товарів за первинним договором); б) його предметом може бути лише право грошової вимоги (такої, строк платежу за якою настав, а також майбутньої грошової вимоги); в) метою укладення такого договору є отримання клієнтом фінансування (коштів) за рахунок відступлення права вимоги до боржника; г) за таким договором відступлення права вимоги може відбуватися виключно за плату; д) його ціна визначається розміром винагороди фактора за надання клієнтові відповідної послуги, і цей розмір може встановлюватись у твердій сумі; у формі відсотків від вартості вимоги, що відступається; у вигляді різниці між номінальною вартістю вимоги, зазначеної у договорі, та її ринковою (дійсною) вартістю тощо; е) вимоги до форми такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу відповідно до статті 203 ЦК України зумовлює його недійсність.

Таким чином, за договором факторингу фактор передає грошові кошти клієнту, за що отримує право вимоги за грошовим зобов`язанням боржника та плату за надані грошові кошти, а клієнт — отримує грошові кошти, за що передає право вимоги до боржника та сплачує плату за отримані кошти.

       Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредитору (стаття 513 Цивільного кодексу України). Оскільки факторинг визначено пунктом 3 частини першої статті 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність» кредитною операцією, вимоги до такого договору визначені у статті 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг».

       У даній нормі визначено загальні вимоги які зазвичай ставляться до договорів (назва, реквізити, сторони, права та обов`язки), окрім як необхідність зазначення у ньому розміру фінансового активу, зазначеного у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків, а також підтвердження, клієнту повідомлено наступну інформацію: фінансову послугу, що пропонується надати клієнту, із зазначенням вартості цієї послуги для клієнта, якщо інше не передбачено законами з питань регулювання окремих ринків фінансових послуг; умови надання додаткових фінансових послуг та їх вартість; порядок сплати податків і зборів за рахунок фізичної особи в результаті отримання фінансової послуги; правові наслідки та порядок здійснення розрахунків з фізичною особою внаслідок дострокового припинення надання фінансової послуги; механізм захисту фінансовою установою прав споживачів та порядок урегулювання спірних питань, що виникають у процесі надання фінансової послуги; реквізити органу, який здійснює державне регулювання ринків фінансових послуг (адреса, номер телефону тощо), а також реквізити органів з питань захисту прав споживачів; розмір винагороди фінансової установи у разі, коли вона пропонує фінансові послуги, що надаються іншими фінансовими установами.

       Правочин, якому не притаманні перелічені ознаки, є не договором факторингу, а правочином з відступлення права вимоги. Порушення вимог до форми, змісту, суб`єктного складу договору факторингу, відповідно до статті 203 Цивільного кодексу України, зумовлює його недійсність.

       З огляду на наведене, факторинг передбачає наявність одночасно трьох обов`язкових умов: первинний кредитор поступається новому кредиторові грошовою вимогою в цілях здобуття фінансування; новий кредитор сплачує первинному кредитору як компенсацію певну грошову суму (фінансування); новий кредитор отримує плату за користування грошовими коштами, наданими первинному кредиторові. Способи визначення доходу нового кредитора можуть бути різними: — знижка з вартості боргу, відсотки, комісійні, їх поєднання.

       Відсутність цих ознак, при відступленні права вимоги вказують на те, що має місце цесія або договір купівлі-продажу права грошової вимоги (ст. 656 ЦК України).

       Наведене узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2019 року по справі № 591/4552/17 (провадження № 61-46099св18) від 27 березня 2019 року по справі № 755/5751/17 (провадження № 61-34730св18)  від 20 лютого 2019 року по справі № 128/639/17, провадження № 61-45112св18.

       Судом встановлено, що  у правовідносинах сторін відсутні елементи договору факторингу, оскільки не встановлено факту фінансування фінансовою установою фізичної особи (клієнта) під відступлення права грошової вимоги, а навпаки, встановлено факт набуття права вимоги фізичною особою на підставі компенсації частини отриманого від права вимоги.

Майно (активи) банку або кількох банків (пули активів) може бути реалізоване у такий спосіб: на відкритих торгах (аукціоні); шляхом продажу безпосередньо юридичній або фізичній особі. Продаж майна (активів) банку у спосіб, передбачений цією частиною, може проводитися в електронній формі (на електронних майданчиках) (частина шоста статті 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Як встановлено судом, продаж майнових прав на відкритих електронних торгах був здійснений АТ «Дельта Банк» на підставі рішення №803 від 28 березня 2018 року Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про затвердження умов продажу активів АТ «Дельта Банк».

       Укладання договору купівлі-продажу майнових прав № 799/К від 28 вересня 2018 року на підставі результатів проведення електронних торгів від 7 вересня 2018 року щодо реалізації майнових активів Банку в процесі його ліквідації відбулося у відповідності до приписів п. 4 р. VII Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідуються, затвердженого рішенням №388 від 24.03.2016 року Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зареєстрованого в МЮ України 20.04.2016 року, №606/28736, ст.ст. 48, 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».

Зазначений електронний аукціон відбувся в межах процедури ліквідації акціонерного товариства «Дельта Банк», яка відповідно до рішення Виконавчої дирекції фонду гарантування вкладів фізичних осіб № 619 від 20.02.2017 року продовжила строки здійснення процедури ліквідації AT «Дельта Банк» до 04 жовтня 2019 року.

Результати зазначеного вище електронного аукціону від 7 вересня 2018 року були відображені в протоколі №UA-EA-2018-07-19-000127-b від 07 вересня 2018 року, 170000 грн., за які ОСОБА_4 придбав майнові права, було внесено ним повністю.

       Реалізація акціонерним товариством «Дельта Банк», який перебуває в процесі ліквідації, майнових прав ОСОБА_4 за договором купівлі-продажу № 779/К від 28 вересня 2018 року відбулась відповідно до приписів ст.ст. 48; 51 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», розділів VI-VII «Положення щодо організації продажу активів (майна) банків, що ліквідовуються», затвердженого рішенням 388 від 24.03.2016 року Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 20.04.2016 року за № 606/28736.

       При цьому необхідно зазначити, що іншого порядку реалізації активів банку в стадії ліквідації, ніж продаж його активів фізичним або юридичним особам законодавчими нормами не передбачено.

Згідно із частиною першою статті 24 Закону України «Про іпотеку» відступлення прав за іпотечним договором здійснюється без необхідності отримання згоди іпотекодавця, якщо інше не встановлено іпотечним договором, і за умови, що одночасно здійснюється відступлення права вимоги за основним зобов`язанням. Якщо не буде доведено інше, відступлення прав за іпотечним договором свідчить про відступлення права вимоги за основним зобов`язанням.

При цьому відступлення права вимоги є правочином (договором) на підставі якого старий кредитор передає свої права в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов`язується або не зобов`язується їх оплатити. Відступлення права за своєю суттю означає договірну передачу зобов`язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Цей договір може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов`язок нового кредитора надати старому кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. У такому випадку на відносини цесії поширюється положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 ЦК України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом. При відступленні права вимоги до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено законом або договором.

Крім того, відповідно до пункту 51 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 року у справі № 909/968/16, в якій проведено розмежування правочинів, предметом яких є відступлення права вимоги, а саме: правочини з відступлення права вимоги (цесія) та договори факторингу, зазначено, що зі змісту статей 2, 512-518 ЦК України можна зробити висновок, що учасниками цесії можуть бути будь-яка фізична або юридична особа.

Відповідний правовий висновок було викладено у постанові Верховного Суду України від 18.12.2018 року, справа №501/2309/16-ц.

За таких обставин та з підстав, передбачених вищевказаними нормами матеріального права, суд приходить до висновку, що ОСОБА_4 мав право, як фізична особа, брати участь в електронних торгах із продажу права вимоги за кредитним договором №06/18/06-НВ та іпотечним договором №13/18/101/06-НВ, укладеними 10 жовтня 2006 року між ВАТ «Кредитпомбанк» та ОСОБА_3 . При цьому укладенні спірні договори про відступлення права вимоги від 28 вересня 2018 року відповідають вимогам статей 512, 513, 514 ЦК України та є договорами відступлення права вимоги, а не договором факторингу, а отже, відсутні підстави, передбачені статтями 203, 215 ЦК України, для визнання їх недійсними.

З договору купівлі-продажу майнових прав №799/К від 28 вересня 2018 року та посвідченого нотаріально договору відступлення права вимоги за іпотечним договором від 28 вересня 2018 року вбачається, що вказані договори укладені у такій самій формі, що і кредитний договір №06/18/06-НВ від 10 жовтня 2010 року та договір іпотеки №13/18/101/06-НВ від 10 жовтня 2010 року, на підставі яких виникло зобов`язання, право вимоги за якими передано відповідачу ОСОБА_4 , а тому суд критично оцінює покликання позивачки та її представника на те, що договір купівлі-продажу майнових прав №799/К від 28 вересня 2018 року вчинений з недодержанням форми правочину.

При вирішенні позову про визнання недійсними оспорюваних правочинів підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулось.

Проте позивачем не доведено факту порушення його прав оспорюваним правочином.

       Враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав від 28 вересня 2018 року  № 799/К, за яким  ПАТ «Дельта Банк» передав у власність  ОСОБА_4   майнові права, які  виникли та можуть виникнути  в майбутньому з  кредитного договору  №06/18/06-НВ від 10 жовтня 2010 року, укладеного між ВАТ «Кредитпромбанк» та ОСОБА_3 , задоволенню не підлягають

Відповідно до ст.141 ЦПК України, судові витрати, у зв`язку із відмовою у позові покладаються по позивача.

На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 81, 258-259, 264-265 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , Акціонерного Товариства «Дельта Банк», Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про визнання договору № 799/к купівлі-продажу майнових прав від 28 вересня 2018 року недійсним – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.        

       У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

       Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

       Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

       Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 .

       Відповідач: ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 .

       Відповідач: Акціонерне Товариство «Дельта Банк», ЄДРПОУ, знаходиться за адресою: м.Київ, вул.Коновальця, 36-Б.

       Відповідач: Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, ЄДРПОУ 21708016, знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 12.

       Повне судове рішення складено 20.07.2019 року.

Суддя :                 Джерело: ЄДРСР 83140664

Добавить комментарий

Этот сайт использует Akismet для борьбы со спамом. Узнайте как обрабатываются ваши данные комментариев.